Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
— Василь Стус
How Good It Is
How good it is that I’ve no fear of dying
Nor ask myself how ponderous my toil
Nor bow to cunning magistrates, decrying
Presentiments of unfamiliar soil,
That I have lived and loved, yet never burdening
My soul with hatred, curses or regret.
My people! It is to you I am returning.
In death I somehow find my fate.
I turn my pained but goodly face to living
And in filial prostration I begin.
I meet your eyes in fair thanksgiving
And join my kindred earth as closest kin.
— Vasyl Stus
(Trans. by Marco Carynnyk)